Письма і вимова

Відповідь до срачів

Багато хто повторює міт, же кирилиця краще відображає мову за латиницю, котра з дашками як от š, а також де на місцях йотованих треба писати дві букви. За приклад до латиниці візьму змінену — додано ě — хорватську абетку. Така зміна не є обовʼязковою, сприймайте як і.

Коротко: брехня.

Розлогіше

Йотовані. Ви напевно помітили, же я підкреслив йо, тобто ми вже пишемо двома буквами. Причому ю хоч і одна буква, але тут вже зліплені дві букви: і + о ¹.

Але я піду далі. Наявність таких букв може і зменшує кількість букв, але не спрощує чи відображає мову, про що ви зазвичай торочите. Чому? Бо, крім вищезгаданого, додає розділи про апостроф, тверді і мʼякі слова, хоча відмінюються тотожньо, а отже і розриває корінь чи змінює слова:

вод-а — вод, ляля — ляль, хоча ляль-а — ляль зелен-а — зелен-у, синя — синю, хоча синь-а — синь-у; звісно, є окремі слова як зелен і синь відповідно.

Окремо від себе додам, же маємо:

А також декотрі дуже не полюбляють широку українську розкладку, тому замість ї та є пишуть i та е відповідно. Мовчу про ґ і апостроф. Тобто латиниця чи видозмінена кирилиця краще би передавали суть української мови. Але це ще не все…

А якщо ви байдужий і тупо прихильник мати менше знаків, то чому не використовуєте титла? А ще можу вам порадити перейти на єроґліфи, наприклад машина буде 車あ, а авто — 車お, самохід — 車 або 自動. А що?

Приголосні. Маємо щ, що позначає ш + ч, але при цьому не маємо окремих букв для одних звуків, що пишуться двома буквами — дз і дж. А ш, ч, ц і похідна щ, бо ш + т, взяті з гебрейського письма за вимовою. Особливий виняток: ж походе від х з рискою, хоча в цьому лоґіки намає. Замість дашків кирилиця бере гачки: ґ, щ, ц; крапки: ї, і; бревіс: й. І свого часу вказувати на́голос, основного і ні, було обовʼязково.

Тепер порівняємо з латиницею — чи бачите закономірність? Я вам навіть трохи допоможу дефісами.

sluha — sluz-ě — služ-ka — služ-yty dux — dus-ě — duš-ka — duš-yty ruka — ruc-ě — ruč-ka — ruč-yty

pros-yty — proš-u — pros-jba rěz-aty — rěž-u — rěz-jba

vys-oke — vyš-če, nyz-јke — nyž-če,

Звичайна латиниця теж має недолік з дж і дз, бо позначає ті звуки теж двома буквами. Але при кончій потребі, можна піти так:

blog — bloʒ-ě — bloǯ-yk — bloǯ-yty

Збираємо решту чергування і отримуємо чергову закономірність:

platyty — plaču, xodyty — xoǯu, prostyty — proš-ču, jězdyty — jěž-ǯu.

А тепер кирилицею. Йой, навіть зі згаданим недоліком, видно, же та латиниця і тут краще передає вимову і правила української мови.

До речі, якби українська більше би спиралася правилу «пишемо як звучить», то знов перевага за латинкою. Наприклад правило асиміляції зводилося би двох пунктів: наступний звук глухий/дзвінкий, не/має гачка. Приклади навмисно будуть з Віки:

bezžurnyj → bežžurnyj,
kačcê → kaccê,
umyvaješsja → umyvajessja.

Тобто легко запамʼятати і навіть можна так записувати, бо в декотрих випадках не дуже порушується морфемічна складова і добре відповідає письму, чого не сказати про кирилицю:

безжурний → бежжурний,
качцѣ → каццѣ,
умиваєшся → умиваєсся

Тут немає прикладів з т/д, бо зазвичай в підсумку новий звук, а наступний зникає, або добряче ламає морфемічну складову:

robytjsja → robyccja

Побіжне

Це не овобʼязкове, але напевно помітили, же замість i я писав ě. Коли що, то і на місцях старого ѣ. Інколи то навіть чергується з е, але ніколи з о чи для чужомовних слів, де вимова зазвичай тверда.

něs ← nesty; těk ← tekty; [він] pěк, peče → pekty, [на] pečě ітд.

але nis → [немає] nosa, tik — [немає] toka, pik як «вершина» ітд.

За класичною вимовою ě, як і ѣ, помʼякшує попередній приголосний — крім декотрих ², а і — ні. Тобто посуті то мʼяке ï, котрого не маємо і є винятком посеред йотованих, отже можна записати ě як ji. Таке збереглося лише в говірках. Тут теж видна перевага латиниці над кирилицею, бо ґрафіка ě краще передає суть мови за класичних ï чи ѣ, хоча можна здобути кириличну е̌, але можливі проблеми зі шрифтами. Можна також зазначити, що і котре пішло з о, а тому часто чергується з нею, можна записати як ô, наприклад tôk — [немає] toka, до того ж:

Від себе додам, же сучасні ї і і перетягують водночас звуки йи~йі та ьі~і відповідно. Про друге ± трохи згадано, можна хіба що доповнити як синь-ий і червон-ий, а про друге: коли стик суфіксів, наприклад звичне нам слово Україна за вимовою насправді Украй-ина, де ина поширений суфікс, нп. дол-ина.

Чи ви знали, же щонайменше з другої половини 18 століття і до початку 90-х років 20 столітті м'який знак був останньою літерою української абетки, а приводом змінити положення — бо так в московській абетці?

А ще не обовʼязково розрізняти ь і й окремими, тобто як хорватська латинка, бо одною з причин палаталізацій є сам йот, ось чому не стрінете мʼякі приголосні з йотом в одному словотвірному складі, лише як льй* або теж, але варіятивне лій*, а тверді — зі знаком мʼякости, лише як мʼй*, мль* чи варіятивне мнь*. А так, вони мають однакову поведінку:

коров-ьачиь — свин-ьачиь.

Це також перевага, аби не позичати сусідню, наприклад московську, вимову, де ледь будь-яка голосна може бути мʼякою, бо кожен ставить ь куди попало.

Зверніть увагу, як цей сайт — Write.as — автоматично перетворив мій заголовок: письма і вимова на pis-ma i vimova, а не як pys-ma i vymova — що не відповідає українській вимові. Мушу сумно зазначити, же таке явище — не рідкісне. Були випадки, коли писців з родини творців кирилиці приписували до московської. Неодноразово стикався з тим, же коли писав українською звичною кирилицею, то до мене зверталися наче до москаля. Доречи, сама латиниця свойого часу була заборонена [і досі] на теренах Московії.

Кирилиця не розрізняє ґрафічно, тобто це навіть не питання дизайнерів, 3 «три» і З «велика буква зе». Якщо ваш шрифт це дуже добре розрізняє, то це подяка дизайнеру, а не письму.

І ненаукове. При цьому латиниця випадково ґрафічно уподібнена за вимовою: gcq, bp, sz, vwu, ij, з натяжкою xkh i lr.

Кирилиця однаково наближається за виглядом до латиниці: ґражданка, сучасна болґариця.

¹ Якщо цікаво чому саме такі букви для звуків ьу, то пояснюю: замість у писали оѵ за грецьким маніром, де ου теж позначав звук у, або як ліґаторою ꙋ — що теж є сполукою оѵ, але вертикально. Після московських реформ, де наблизили письмо до латиничного вигляду, отримали у, різниця збереглася лише для великих букв. Тож о — відти, а ѵ відпала тут, як і з абетки. До речі, іжицею задля приколу зараз можна позначати звук від υ чи подібні до нього, наприклад німецьке München стане Мѵнхен, a французьке capuchon — капѵшон, тому можете вибирати на свій смак: капішон чи капюшон.

² Губні: мпбфв, і задні: кґгх. Саме тому після губних зазвичай додають л (говіркове н) або йот: любовʼю від любов, земля, роблю від робити, бʼю від бити, говіркове мнєсо; а задні — чергуються, згадане тут: слуга — слузі — служка — служити. Тому після таких букв не треба писати апострофа, що і було в тій же желехівці, але ми успадкували московський звичай, де кожна приголосна може бути мʼякою.